Ковельчанин Станіслав Самолюк представляв Україну на Паралімпійських іграх в Токіо

Ковельчанин Станіслав Самолюк представляв Україну на Паралімпійських іграх в Токіо

Ковель на Паралімпіаді в Токіо представляли вихованці відомого у нашому місті тренера Валерія Дружиновича – Юрій Бабинець (пауерліфтинг) та Станіслав Самолюк (академічне веслування). Вони досягли досить хорошого результату, зайнявши дев’яті місця кожен у своїй дисципліні,  та отримали неоціненний досвід на старті своєї спортивної кар’єри. Хлопці  уже повернулись з Японії в Україну. А Стаса нещодавно зустрічали у рідному місті.  
З ним нам вдалось поспілкуватись і розпитати про його дебютний виступ на найпретижнішому світовому спортивному форумі. Хочу сказати, що ми вперше бачились, але розмова, як на мене, видалась дуже теплою, приємною, ніби ми  давно знайомі. Хлопець дуже щирий, відкритий.  Він охоче ділився спогадами про Японію, розповідав про свій спортивний бекграунд та плани на майбутнє.
 
-Тож із вражень від країни Сонця, що сходить ( Японія – означає світанок),  і розпочали.
 
– Прилетіли ми в аеропорт Ханеда, пройшли усі  карантинні процедури і відправились в Олімпійське містечко. Зважаючи на пандемію, ми були обмеженні у пересуванні і практично позбавлені можливості подивитись Токіо, познайомитись з його історичними та культурними пам’ятками.
Тож столицю Японії бачив лише з вікна автобуса. У цьому місті неймовірна інфраструктура. Це просто фантастика. Я був в шоці від цих кількарівневих доріг, їх якості, мостів, розв’язок.
 
– А щодо побуту в Олімпійському містечку, як все було організовано?
Воно  будувалось для Олімпіади, але і з розрахунком, що опісля квартири там продадуть. До речі, у номерах були картонні ліжка. Вони зручні, комфортні, але їх легко буде відправити на переробку. Все   досить гарно, але, разом з тим, дуже просто.
 
– А як ти потрапив у нашу збірну?
Давайте тоді, з чого все почалось...
 
– Добре, давай від початку.
– У 10 років прийшов на тренування до Валерія Дружиновича. Він побачив у мені спортивні задатки і незадовго відправив на перший турнір з легкої атлетики «Повір у себе», де я одразу завоював три золоті медалі. Це мене дуже захопило. І я ще більше полюбив спорт. 
Займався бігом, шахами. У 2017 році Валерій Павлович переконав, що мені час більш серйозно віддаватись заняттям. Порадив і допоміг потрапити  в Західний реабілітаційно-спортивний центр НКСІУ  у Яворові.
 
– Тобто, Валерій Павлович тебе  веде по спортивному життю?
Виходить, що так. На той час у Яворові якраз перебувала наша збірна з академічного веслування. Головний тренер побачив в мені веслувальника і запропонував приїхати до них. Найперше я мав пройти обстеження лікарів (у Стаса проблеми з лівою рукою – авт.), попрацювати з іншими тренерами, аби остаточно визначитись, чи академічне веслування – це дійсно моє.
 
— Це ти розказав про свою таку спортивну стежину. Цього недостатньо, аби поїхати на Олімпіаду. Мали ж бути яскраві досягнення, перемоги.
Спочатку я був цілий рік  у резерві збірної України. Тоді потрапив на міжнародний турнір, де ми показали непоганий результат. Були третіми. І це й стало перепусткою в основний склад нашої збірної.
 
— Тож повертаємось знову до Японії. Як себе налаштовував, яка атмосфера панувала в епіцентрі самих подій?
– Насправді, я очікував, що буду хвилюватись сильно. Думав, будуть руки і ноги труситись. Не знаю, можливо, тому, що не було глядачів, але, коли стояв на старті, то був надзвичайно впевнений, холоднокровний і зосереджений.
Можливо, вплинула атмосфера. Вона  була  дуже сприятливою. І до старту я просто абстрагувався і відпочивав.
— А чи відчувалась підтримка держави, міста ?
— Так. І проводи, і організація, і спілкування. Ми відчували   за «спиною»  величезну підтримку цілої країни. Це важливо і дуже відповідально.
Рідне місто теж завжди допомагає. Ми отримали кошти на підготовку до Паралімпіади. А як приємно було, коли мене зустрічали з квітами, компліментами, дружніми обіймами! І дуже гарним сюрпризом для мене стали біл-борди на вулицях міста, де ми – з Юрієм Бабинцем та  наш тренер Валерій Павлович  
 
На підготовку до Паралімпіади для двох спортсменів з міськго бюджету було виділено  70 тисяч гривень – авт.
— Тоді ще одне традиційне запитання: а хто підтримував особисто, дзвонив, підбадьорював? 
Мене завжди підтримують батьки. Вони – мої однодумці. Навіть у непрості для мене часи, коли не все виходило, вони були на моєму боці. Друзі, моя подруга теж підтримували. 
 
І тут з’ясовується цікава деталь, що в екіпажі разом зі Стасом була і його дівчина. Їх познайомив спорт кілька років тому. І тепер вони удвох веслують до своїх перемог . 
 
І дуже підтримували тренер нинішній і Валерій Дружинович.
— Знаю, що з Валерієм Павловичем ви провели вихідні, були на шашликах. До речі, вдались?
— Шашлики були смачні. Гарно поспілкувались. І якщо на початку моєї спортивної кар’єри, коли я тільки до нього прийшов, це для мене був лише тренер. А потім Валерій Павлович став мені, як батько. Він допомагає постійно та в усьому. Я можу у нього запитати поради. Він завжди підкаже, допоможе, він знає, як краще. Я йому повністю довіряю. Коли приїжджаю в Ковель, то неодмінно йду до Валерія Павловича в гості і про тренування теж не забуваю.
— Крім спорту, чим у житті займаєшся?
Навчаюсь в Луцьку в Академії рекреаційних технологій і права. А ще маю хобі – риболовля, гриби, автомобіль.

— А ким бачиш себе в майбутньому?
Мрію себе реалізувати у спорті

— Тобто  Токіо – це був лише початок, а через три роки – Париж?
Незважаючи  на не зовсім вдалий виступ в Японії, все одно ставлю собі нові цілі і буду до них йти. І Паралімпіада в Парижі — одна з них.
 
Спортивне життя тобі допомагає багато подорожувати, бувати в різних країнах,  містах. Але для життя  яке місто обрав би?
-Так далеко я ще не загадував. Мені лише 19. Але на цей момент, хочу сказати, що хотів би жити у рідному місті. Мені подобається Ковель.

— А хотів би щось тут змінити?
— Я більше про своє. Мені здається, що треба активніше залучати дітей до спорту, різних цікавих занять, аби вони мали можливість реалізовуватись. Я щасливий, що зустрівся з Валерієм Павловичем, і тепер моє життя дуже багате емоціями, враженнями...
 
До слова, Стас показав свій пост  в інстаграмі, де він і поділився своїми думками після Паралімпіади. Там написав:” Я радий і горджусь своєю командою, нашим виступом. Це безцінний досвід і неймовірні емоції, які недоступні поза спортом. Хочу подякувати своєму екіпажу за те, що віддаєте всі сили,  команді – за те, що мотивуєте і підбадьорюєте, тренерам - за допомогу, підказки, за те, що думають за нас, вкладають душу, лікарям  і масажистам – за те, що допоможуть у важку хвилину, керівництву – за організацію всіх умов,  рідним мені людям - за те, що люблять, вірять і підтримують нас. А також дякую суперникам, які продемонстрували сильний виступ – ви зробили нас ще сильнішими і мотивуєте ставати ще кращими. 

Для мене честь було представляти Україну на Паралімпіаді в Токіо».

А я можу лише додати: успіху тобі, Стасе, в Парижі! Ковель чекає на друге Паралімпійське «золото». Ми віримо в тебе! У тебе неодмінно все вийде
 
Руслана СЕМЕРЕЙ.
НА СВІТЛИНАХ: щасливі миті життя «ковельського» олімпійця.
Фото з архіву автора.
 

Читайте також:

09 вересня 2021
Ковель VS Covid
Станом на 13.10.2021 
Захворіли за добу: 64
Одужали за добу: 12
Кількість хворих  в стац. МТМО:  91
Фотогалерея
Служба зайнятості
Посилання на сайти